Що ви можете зробити для змінення миру в усьому світі? Йдіть додому і любіть свою сім’ю! (мати тереза)

ЯК ЗАПОБІГТИ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

/Files/images/psiholog/index10.jpg

Скорочена версія лекції австрійського психотерапевта Альфріда Ленгле.

Емоційне вигорання (burn-out) - це симптом нашого часу. Це стан виснаження, який призводить до паралічу наших сил, почуттів і супроводжується втратою радості та задоволеності життям.

Поширенню синдрому вигорання сприяє наша епоха - час досягнень, споживання, нового матеріалізму, розваг і отримання задоволення від життя. Це час, коли ми експлуатуємо самі й дозволяємо себе експлуатувати. Розгляемо підґрунтя, на якому виникає цей синдром.

ЛЕГКЕ ВИГОРАННЯ

/Files/images/psiholog/emocionalnoe-vygoranie-stres-2507-1.jpg

Це нескладний варіант вигорання на рівні реакції, фізіологічна і психологічна реакція на надмірне напруження. Наприклад, якщо ми готувалися до іспитів, працювали над проектом, писали дисертацію або на роботі треба було докласти чимало зусиль, були якісь кризові ситуації. Коли ситуація закінчується, симптоми зникають самі собою. У цьому випадку можуть допомогти вихідні дні, час для себе, сон, відпустка, заняття спортом. Якщо ми не поповнюємо запаси енергії за допомогою відпочинку, організм переходить в режим економії сил.

Насправді, і тіло, і психіка влаштовані так, що можуть витримати значне напруження - адже людям іноді доводиться багато працювати, досягати якихось значних цілей. Проблема полягає в іншому: якщо виклик не закінчується, тобто людина по-справжньому не може відпочити, постійно перебуває у стані стресу, якщо вона постійно відчуває, що до неї пред'являються якісь вимоги, вона завжди стурбована чимось, відчуває страх, постійно пильна, чогось очікує, це призводить до перенапруження нервової системи - напружуються м'язи, виникає біль.


ХРОНІЧНЕ ВИГОРАННЯ

/Files/images/psiholog/02_stress_1.gif

Якщо напружений стан стає хронічним, то вигорання виходить на рівень розладу.

У 1974 році психіатр з Нью-Йорка Фройденбергер вперше опублікував статтю про волонтерів, які працювали у соціальній сфері від імені місцевої церкви. У цих людей були симптоми, схожі на депресію. В їх анамнезі він виявляв завжди одне і те ж: спочатку ці люди були в абсолютному захваті від своєї діяльності. Потім цей захват поступово починав зменшуватися. І в кінцевому підсумку вони вигоріли до стану жменьки попелу. У всіх було виявлено подібну симптоматику: емоційне виснаження, постійна втома. При одній лише думці, що завтра потрібно йти на роботу, у них виникало відчуття втоми. У них були різні тілесні скарги, вони часто хворіли.

Змінилося їхнє ставлення до людей, яким вони допомагали: спочатку це було любляче, уважне ставлення, потім воно перетворилося на цинічне, негативне. Також погіршилися відносини з колегами, виникло почуття провини, бажання піти, покинути це все. Вони працювали менше і робили все по шаблону, як роботи. Ці люди вже не були здатні, як колись, вступати у відносини і не прагнули цього. Також вони були незадоволені своєю роботою і своїми досягненнями; почували себе безсилими, не відчували, що досягають якихось успіхів.

Така поведінка має певну логіку: немає емоційних сил - не може любити, слухати, робити, а інші люди стають тягарем.

Емоційне виснаження зростає пропорційно до кількості робочих годин, але дві інші групи симптомів - продуктивність і дегуманізація - майже не змінюються. Людина продовжує бути продуктивною якийсь час. Це вказує на те, що вигорання має свою власну динаміку. Це більше, ніж просто виснаження.

СТАДІЇ ВИГОРАННЯ

/Files/images/psiholog/images11.jpg

Психіатр з Нью-Йорка Фройденбергер створив шкалу, що складається з 12 ступенів вигорання.

Перша стадія виглядає безневинно: спочатку у пацієнтів присутнє нав'язливе бажання самоствердження ("я можу щось зробити"), можливо, навіть у суперництві з іншими.

Друга - це недбале ставлення до власних потреб. Людина більше не приділяє собі увагу, менше займається спортом, у неї залишається менше часу для людей, для себе, вона менше розмовляє з іншими.

Третя - у людини немає часу для врегулювання конфліктів, тому вона їх витісняє, а пізніше навіть перестає їх сприймати. Вона не бачить, що на роботі, вдома, з друзями є якісь проблеми. Вона відступає. Ми бачимо щось схоже на квітку, яка поступово в'яне.

Надалі втрачаються будь-які почуття до себе. Люди більше вже не відчувають себе. Вони всього лише машини, верстати і вже не можуть зупинитися. Через деякий час вони відчувають внутрішню порожнечу і, якщо це триває й надалі, то стають депресивними. На останній, дванадцятій стадії людина повністю зламана. Вона хворіє - тілесно і психічно, відчуває відчай, часто присутні думки про суїцид.

ПРИЧИНИ ВИГОРАННЯ

/Files/images/psiholog/fullsize.jpg

Говорячи про причини, загалом розрізняють три сфери. Це індивідуально-психологічна сфера, коли у людини виникає сильне бажання віддатися цьому стресу. Друга - соціально-психологічна, або громадська - це тиск ззовні: різні модні течії, якісь суспільні норми, вимоги на роботі, дух часу.

Наприклад, вважається, що кожного року потрібно вирушати в подорож - і якщо я не можу, тоді я не відповідаю людям, що живуть в даний час, їх способу життя. Цей тиск може відбуватись в прихованій формі, і може спричинити вигорання.

Більш драматичні вимоги - це, наприклад, вимоги пролонгованого робочого часу. Сьогодні людина перепрацьовує і не отримує за це оплати, а якщо вона цього не робить, її звільняють. Постійні перепрацювання - це витрати, притаманні капіталістичній епосі.

Остання причина, пов'язана з організацією систем. Якщо система надає окремій людині занадто мало свободи, занадто багато відповідальності, якщо відбувається мобінг (цькування), тоді люди піддаються дуже великому стресу. І, звичайно, необхідна реструктуризація системи. Необхідно розвивати організацію по-іншому, вводити коучинг.

Синдром вигорання ставить нас перед питанням: чи дійсно я бачу сенс у тому, що роблю? Сенс залежить від того, відчуваємо ми персональну цінність в тому, що робимо, чи ні. Якщо ми слідуємо за уявним змістом: кар'єрою, соціальним визнанням, любов'ю оточуючих, тоді це помилковий або удаваний сенс. Він вартує нам великих зусиль і викликає стрес. І, як наслідок, у нас виникає дефіцит наповненості. Тоді ми переживаємо спустошення - навіть коли розслабляємося.

Узагальнюючи, можна сказати наступне: вигорання - кінцевий стан, який з'являться внаслідок тривалого створення чогось без переживання в аспекті наповненості.

ЧОМУ Я ВІДДАЮ СЕБЕ?

/Files/images/psiholog/images12.jpg

Ще один аспект, до якого нас підводить тема вигорання, - це мотивація. Чому я роблю щось? Якщо я не можу подарувати своє серце тому, що роблю, якщо мене це не цікавить, я роблю це з якихось інших причин, тоді я в якомусь сенсі брешу.

Це наче я когось слухаю, але думаю про щось інше. Я не присутній. Але якщо я не присутній на роботі, у своєму житті, тоді я не можу отримувати за це винагороду. Мова не про гроші. Так, я, звичайно, можу заробляти, але персонально не отримую винагороди. Якщо я не присутній серцем в якійсь справі, а використовую те, що роблю, як засіб для досягнення цілей, тоді я зловживаю ситуацією.

Вигорання - це психічний рахунок, який нам виставляють за довге відчужене ставлення до життя. Це те життя, яке не є по-справжньому моїм.

Той, хто більше ніж половину часу зайнятий речами, які він робить неохоче, чи не дарує цьому своє серце, не відчуває при цьому радість, той, раніше чи пізніше, зіткнеться із синдромом вигорання. Скрізь, де я в своєму серці відчуваю внутрішню згоду щодо того, що я роблю, там я захищений від вигорання.

ПРОФІЛАКТИКА ТА КОРЕКЦІЯ ВИГОРАННЯ

/Files/images/psiholog/0_c2978_fdccb051_XXL.jpg

Як можна працювати із синдромом вигорання і як можна йому запобігти? Робота із синдромом вигорання починається з розвантаження. Можна зменшити обсяг обов'язків, делегувати щось, розділити відповідальність, ставити реалістичні цілі, критично розглядати наявні очікування. Це велика тема для обговорення. Тут ми дійсно натрапляємо на дуже глибокі структури екзистенції. Тут йдеться про нашу позицію по відношенню до життя, про те, щоб наші установки були автентичними, відповідали нам.

Якщо синдром вигорання має вже більш виражену форму, потрібно піти на лікарняний, фізично відпочити, звернутися до лікаря, при більш легких розладах корисним буде лікування в санаторії. Або просто влаштуйте гарний час для себе, поживіть в стані розвантаження.

Запобігти синдрому вигорання можна завдяки двом простим запитанням:

1) Для чого я це роблю? Для чого я вчуся, працюю, для чого я пишу книгу? Який у цьому сенс? Чи є це для мене цінністю?

2) Чи подобається мені робити те, що я роблю? Чи люблю я це робити? Чи відчуваю я, що це добре? Настільки добре, що я роблю це охоче? Чи приносить мені те, що я роблю, радість? Можливо, не завжди справи складатимуться таким чином, але почуття радості та задоволення повинні переважати.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

• Сформулюйте і пропишіть на папері ваші особисті цілі (відмінні від професійних) – і досягайте їх. Пам’ятайте, робота – це засіб, а не мета.

• Спілкуйтесь поза роботою! Знайдіть собі хобі, яке може об’єднати вас з іншими.

• Займайтесь: спортом, Арт-терапією, дихальними техніками і т.д.. Відпочивайте на вихідних.

• Правильно плануйте робочий час (читайте літературу по тайм-менеджменту, можете навіть сходити на тренінг) – не «беріть» роботу додому.

• Прийміть відповідальність за свій хороший настрій (дивіться, читайте, говоріть, думайте – позитивне).

• Спробуйте поставитись до роботи, як до гри.

• Візьміть тайм-аут – максимально змініть обстановку.

• Пропишіть плюси й мінуси теперішньої роботи, це допоможе більш відсторонено і об’єктивно оцінити ситуацію.

• Якщо вирішили змінити роботу – міняйте. Але не на аналогічну в сусідньому офісі.

• Зберіть гумористичні чи філософські вислови щодо роботи і зробіть з ними плакати (наприклад, «Працювати, щоб їсти, а не їсти, щоб працювати», «Робота не вовк – в ліс не утече», «Від роботи коні мруть!», «Якщо старанно працювати 8 годин на день, можна стати керівником і працювати 12 годин на день»).

• Якщо у вас симптоми такі як депресія, синдром нав’язливих станів, психосоматичні захворювання – зверніться по кваліфіковану допомогу, оскільки зміна місця праці навряд чи буде ефективною.

/Files/images/psiholog/26927_615c71e612e163864276a507d8f55aa5.jpg.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 163