АНОНС

1. Захід до акції "16 днів проти насилля": поради батькам " 8 речей, яких не слід казати дітям".

2. Адаптація дитини до першого класу.

3. Поради батькам першокласника.

4. Адаптація учнів 5-го класу до навчання.

5. Поради батькам п'ятикласника.

6. Профілактика материнського перфекціонізму (психологічне оповідання).


ВІСІМ РЕЧЕЙ, ЯКИХ НЕ СЛІД КАЗАТИ ДІТЯМ

1. «Коли я був у твоєму віці…». Дитина чує: «Твої проблеми не важливі, мені було важче».

2. «Ти просто не розумієш!». Дитина чує: «Ти неспроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі».

3. «Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми». Дитина чує: «У тебе немає справжніх проблем».

4. «У мене немає часу, щоб вислухати тебе…». Дитина чує: «Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ».

5. «Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю…». Дитина чує: «Роби правильно, а я не зобов’язаний так чинити, адже я вже дорослий».

6. «Тому, що я наказав тобі!». Дитина чує: «Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною».

7. «Та чому ж ти не можеш бути схожим на…?». Дитина чує: «Мені прикро, що ти не хтось інший».

8. «Одного разу ти повернешся до цього дня…». Дитина чує: «Забудь про сьогодні й зосередься на завтрашньому Дні».

Ніколи не оцінюйте свого сина чи доньку як особистість, засуджуйте лише їхні негативні . вчинки!

/Files/images/psiholog/33.jpg



АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ

/Files/images/psiholog/index8.jpg



Психофізіологічна адаптація дитини до шкільного життя

З початком навчання у житті дитини відбувається багато змін. Це нові умови життя, нові обов’язки, нові контакти, нові стосунки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання – це школа, де навчальна діяльність стає провідною.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається поступово. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням всіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів (залежно від стану здоров’я, сімейної ситуації, відвідувань чи не відвідувань дитячого садка) поступово спадають напруження та тривожність. Процес психофізіологічної адаптації дитини до шкільного життя можна розділити на кілька етапів.

Перший етап (2-3 тижні) – орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів бурхливо реагують та напружуються всі системи організму («фізіологічна буря»).

«Фізіологічна буря»: низький рівень працездатності, високий рівень напруження серцево-судинної системи, низькі показники координації різних систем організму, зміни функціонального стану центральної нервової системи, зменшення маси тіла, рухова розгальмованість, млявість, розлади шлунково-кишкового тракту, підвищення або зниження артеріального тиску.

Другий етап (1-2 місяці) – помітне нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні варіанти реакцій на зовнішні впливи. «Фізіологічна буря» починає затихати.

Третій етап (3-6 місяців) – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження.

Успішність адаптації значною мірою залежить від батьківського та шкільного супроводу у цей важкий для дитини період.

Поради батькам першокласника

- Детально продумайте розпорядок дня вашої дитини та допоможіть їй дотримуватись його (І.П. Павлов писав, що дотримуючись певного розпорядку дня, ми допомагаємо роботі нервових клітин, запобігаємо виснаженню нервової системи, перевтомі).

- Раціонально обладнайте робочий куточок школяра (світло, відповідні меблі) та сприяйте розвитку звички підтримувати у ньому порядок.

- Приділяйте дитині якісну увагу (контакт очей, ласкавий дотик, активне слухання).

- Допомагайте школяру «знімати» емоційне напруження (активні ігри, виконання спільної справи, розмальовки анті-стрес, танці, співи, релакс-музика, природа, позитивні враження).

- Формуйте у дитини позитивний, адекватний Я-образ, критичне відношення до себе.

- Заохочуйте зацікавленість, уяву, творчі прояви дитини.

- Будьте терплячими, розмовляйте з дитиною спокійним голосом.

- Безумовно любить свою дитину! Радійте вашій дитині!

/Files/images/psiholog/0539.jpg


АДАПТАЦІЯ УЧНІВ 5-ГО КЛАСУ



Перехід з молодшої школи до середньої – важливий і складний період у житті дітей. Його складність полягає у тому, що діти переходять від одного вчителя до кількох, з’являються нові предмети та кабінетна система, збільшується складність шкільної програми, змінюється шкільний статус, крім того діти стоять на порозі підліткового віку. Ведучою діяльністю стає міжособистісне спілкування, але основним заняттям залишається навчання.

З початком етапу статевого дозрівання відбуваються зміни у пізнавальній сфері молодших підлітків: уповільнюється темп їх діяльності, виконання певних робіт потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути роздратованими, неуважними, неадекватно реагувати на зауваження тощо. Ймовірний наслідок – зниження рівня навчальних досягнень, втрата мотивації до навчання, збільшення конфліктних ситуацій.

Водночас, у дітей 5-го класу часто проявляється «почуття дорослості», діти потребують поваги, самостійності, серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих. Якщо ця потреба не задовольняється, то у них формується установка на вчительську несправедливість і необ’єктивність.

Результат тої чи іншої діяльності для молодшого підлітка часто є другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому якщо дорослі не стимулюють ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише контролюють результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для дитини свою привабливість та актуальність.

Також важливо, щоб вчителі предметники не переносили механічно методи навчання і форми взаємодії із старшими школярами, а поступово вводили новий зміст і нові форми навчальної діяльності.

Умовою успішної адаптації випускників початкової школи до навчання у 5 класі є створення можливості формувати уміння робити усвідомлений вибір. Необхідно навчати дитину обирати додаткові предмети, форми позакласного навчання та інші вподобання. Важливо, щоб вчителі і батьки супроводжували дитину і допомагали успішно адаптуватися до 5-го класу.

Поради батькам п'ятикласника

- Знайте програму і особливості школи, де навчається дитина. Специфіка школи диктує свої вимоги до знань.

- Створюйте спокійну, доброзичливу, стабільну атмосферу вдома.

- Продумайте разом розпорядок дня вашої дитини та допоможіть їй дотримуватись його.

- Допомагайте підлітку виконувати домашні завдання, але не робіть їх замість нього! Вчіть дитину самостійно знаходити відповіді. Пояснюйте не зрозуміле дитині, або підкажіть де знайти інформацію.

- Проявляйте терпіння та спокійну заклопотаність, якщо у дитини не все виходить. Допоможіть подолати навчальні проблеми.

- Емоційно насичено реагуйте на успіхи підлітка, щоб стимулювати дитину робити нові досягнення.

- Приділяйте дитині якісну увагу (контакт очей, дотик, активне слухання). Запам’ятовуйте деталі розповідей підлітка, так ви зрозумієте його шкільне життя вцілому.

- Допомагайте школяру «знімати» емоційне напруження (активні ігри, виконання спільної справи, розмальовки анті-стрес, танці, співи, релакс-музика, природа, позитивні враження).

- Зміцнюйте самооцінку дитини. Навчайте аналізувати життєві ситуації.

- Підтримуйте підлітка у його починаннях, хай навіть вони носять тимчасовий характер. Заохочуйте інтереси дитини.

- Безумовно любить свою дитину!

/Files/images/psiholog/images6.jpg



AdMe.ru публікує життєве та чуттєве оповідання Світлани Хміль про виховання дітей. Прочитайте цей текст, це хороша профілактика материнського перфекціонізму (прагнення бути ідеальною мамою).


КОЛИ-НЕБУДЬ У МЕНЕ НАРОДИТЬСЯ СИН...

/Files/images/psiholog/7-1.jpg

Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років повторювати: «Любий! Ти не зобов'язаний ставати інженером. Ти не повинен бути юристом. Це не має значення, ким ти станеш, коли виростеш. Хочеш бути патологоанатомом? На здоров'я! Футбольним коментатором? Будь ласка! Клоуном в торговому центрі? Відмінний вибір!»

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий клоун з потьоками гриму на обличчі, і скаже: «Мама! Мені тридцять років! Я клоун у торговому центрі! Ти таке життя для мене хотіла? Чим ти думала, мама, коли говорила мені, що вища освіта не обов'язкова? Чого ти хотіла, мама, коли дозволяла мені замість математики грати з пацанами?»

А я скажу: «Любий, але я йшла за тобою в усьому, я не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, ти любив грати з молодшими хлопцями ». А він скаже: «Я не знав, до чого це призведе, я був дитиною, я не міг нічого вирішувати, а ти, ти, ти зламала мені життя» - і розітре брудним рукавом помаду по обличчю. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі шукають винних. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот.»

Він скаже «ах» і знепритомніє. На психотерапію буде потрібно приблизно п'ять років.

Або не так. Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років повторювати: «Не будь ідіотом, думай про майбутнє. Вчи математику, якщо не хочеш все життя бути оператором колл-центру».

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий програміст з глибокими зморшками на обличчі, і скаже: «Мама! Мені тридцять років. Я працюю в "Гугл". Я труджуся двадцять годин на добу, мама. У мене немає сім'ї. Чим ти думала, мама, коли говорила, що хороша робота зробить мене щасливим? Чого ти добивалася, мама, коли змушувала мене вчити математику?»

А я скажу: «Любий, але я хотіла, щоб ти отримав гарну освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості, синочок». А він скаже: «А навіщо мені ці можливості, якщо я нещасний, мама? Я йду повз клоунів у торговому центрі і заздрю ​​їм, мама! Вони щасливі. Я міг би бути на їх місці, але ти, ти, ти зламала мені життя» - і потре пальцями перенісся під окулярами. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час скаржаться. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот.»

Він скаже «ох» і знепритомніє. На психотерапію буде потрібно приблизно п'ять років.

Або по-іншому. Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Я тут не для того, щоб щось казати. Я тут для того, щоб тебе любити. Іди до тата, любий, запитай у нього, я не хочу бути знову крайньою.»

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий режисер з тугою в очах, і скаже: «Мама! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся домогтися твоєї уваги, мама. Я присвятив тобі десять фільмів і п'ять вистав. Я написав про тебе книгу, мама. Мені здається, тобі все одно. Чому ти ніколи не висловлювала своєї думки? Навіщо ти весь час відсилала мене до тата?»

А я скажу: «Любий, але я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, сонечко, а для порад у нас є тато». А він скаже: «А навіщо мені татові поради, якщо я питав тебе, мамо? Я все життя прагну твоєї уваги, мама. Я схиблений на тобі, мама! Я готовий віддати все, аби хоч раз, хоч раз зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням, своєю відстороненістю ти, ти, ти зламала мені життя» - і театрально закине руку до чола. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час чогось чекають. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот ».

Він скаже «ах» і знепритомніє. На психотерапію буде потрібно приблизно п'ять років.

Тому мами, розслабтеся! Як би ми не старалися бути хорошими мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своїм психотерапевтам.

/Files/images/psiholog/7.jpg


Кiлькiсть переглядiв: 90